Когда-то было так...

Година на магію та оранжевий джаз

Оранжевий – це колір посмішки. Ти погоджуєшся?

Отак одного шаленого липневого дня нам посміхнулася вдача – суворі дядьки в товстих окулярах і з тонким розумінням вченого світу відкрили перед нами важкі двері alma mater.

І вже за два місяці, 1 вересня, ми мружилися під промінням зоранжевілого осіннього сонця, у густому мареві незвіданого, у передчутті чогось казкового, надзвичайного та... дорослого. І посміхалися нашій вдачі у відповідь.

Від самого першого дня студіювання помаранч-колор став часткою нас, так само, як і мільярд посмішок, що ними ми частували один одного щомиті, як і потік подій, який згодом перевернув усе до гори ногами.

Оранжевий – це музика джаз. Ти чуєш її? Сьогодні "наших" можна побачити будь де і будь коли – конференції, презентації, концерти, фестивалі (пивні вечірки, зйомки чергового телесеріалу, etc.) Ми зустрічаємося на парах по буднях, коли сонце високо, ми зустрічаємося у парку за пляшечкою пінного і двома мажорними акордами, коли сонце сідає, навіть на геть помаранчевому від вулканічних порід Кара-Дага джазовому коктебельському фесті ми зустрічаємо один одного. Друзів старих, нових і ще незнайомих, поза часовими і просторовими ознаками, там, на східному узбережжі Криму, де Волошин колись зустрічався зі своїми музами. Тепер це місце перетворилось на щось на кшталт Мекки для молоді (цього року на «Джаз-Коктебелі» можна було побачити більше спів-університетників, ніж на сторінках «контактів» та «однокласників» разом узятих). І такий спосіб життя – то вже не джаз, то справжнісінький джез, як писав був один письменник. Це справді кльово.

Оранжевий – то бурхливий потік, ти відчуваєш його? То є життя, що його різнокольорове студентство жадібно і нестримно проживає саме отут і саме зараз.
Оранжевий – це колір води з іржею з-під крану. І незрозумілий колір стін, іноді незрозумілі умови існування та співіснування (я маю на увазі тих, хто наважився проміняти рідні пенати на гуртожиток). Куди без голої і босої романтики? І в який спосіб кожен гуртоживець не намагався би перетворити свої 12-18 м кв. жилплощі+санвузол на царський палац, від катастроф побутового масштабу та характеру поки ніхто не застрахований. Хоча студентство почувається добре, незважаючи на те, що кожного разу під знаком питання опиняється розмір стипендії та прохідний бал для її отримання.

Оранжевий – це світ за очі! Напрямок? Хіба він має значення?

Від Чопа і до східних кордонів, від мису Айя і до півночі, студентство залишається не тільки наповнювачем для певних об’єктів у Google Maps (я маю на увазі корпуси університетів), а й особливим психофізичним станом, який досягається завдяки успішному складанню вступних іспитів до alma mater. Крім того, кордони, принаймні для студентів, відкриті. За бажанням і за умови наявності певних хистів (і грошової підтримки, звісна річ) кожен має можливість взяти участь у міжнародних проектах, на кшталт обміну студентами.

Оранжевий – це гербарій, який ми зібрали ще торік з останніх листочків осені, адже це останній рік нашого навчання в університеті – і вуа-ля.

Оранжевий – це три речі, з якими важко розлучитися. Перший келих янтарного, майже оранжевого пива, багаття у лісі серед холодної ночі і остання цигарка у пачці, яка куриться переважно на трьох.

Оранжевий – це коли часом нестерпно хочеться туди, до омріяної країни, де сесія вже давно позаду, і хоч наступний семестр і не за горами, але поки ще є час для сонця, моря, літа і цих рядків. Хто зна, можливо тут ти знайдеш себе. Або, принаймні, час на мрії. І годину на магію, як нам було заповідане.

І хай тобі оранжево щастить!